Багінський: Ця війна однозначно відобразиться на економіці Гожува!

Видно неозброєним оком, що реальність починає викривлятися. Від минулого тижня велика кількість працівників з України вже виїхала з міста, деякі ще виїжджають, або тільки мають намір це зробити, аби боронити свою країну від загарбника. Давайте замислимось над тим, що сталося б, якщо – що не дай Боже, російська агресія продовжиться ще кільканадцять тижнів. Чи хочемо ми того, чи, радше, ні, ми знаходимось в залежності від працівників з України. Звичайно, ключовим моментом є трагедія України та її громадян. Економічні наслідки понесли б і Польща, і Любуське воєводство, і саме місто на дуже довгий термін часу. Ба більше, починаємо їх відчувати вже зараз, а це означає, що протягом цих днів, коли російські варвари знищують все більше і більше міст свого східного сусіда. Наша місцева економіка починає хитатись – цілі групи працівників з фірм Гожува та околиць виїжджають на війну. На наслідки не треба було довго й чекати. Затримка прокладання національної траси №22 вже є сигналом про трьохмісячне запізнення спортивного залу, а за мить можна буде почути про затримку Центра професійно-технічної освіти та бізнесу а також центра міста, що спричинена непростою ситуацією. Підприємці з Гожува і околиць говорять про це вже відкрито – виїзд великої кількості кваліфікованих працівників на війну створює істотні проблеми – починає бракувати рук для роботи.

 

Згідно різноманітних оцінок в Гожуві та його околицях, до цього часу тут працювало 20 тисяч працівників з України. Частина з них, напевно на подив багатьох поляків, вирішила вирушити на війну. – З понеділка не маю третини людей на будівництві – констатує один з підприємців. Не виключаємо, що навіть закінчення війни не стане причиною того, що будівельні майданчики знову запрацюють в повну силу – понівечена Україна стане першочерговим питанням щодо будівництва з, імовірно, величезним фінансуванням для відбудови. Варто звикнути до думки, що колишні бійці перетворять гвинтівки на бетономішалки, а коктейлі Молотова – на кельми.

 

Антидот на це все швидко знайти не вдасться; скоріше засумуємо за тими, хто виїхав. Навіть якщо до Польщі виїде мільйон українців, воєнні біженці – це зовсім інша категорія гостей – найчастіше, жінки і діти, але теж загалом з російськомовного Сходу. Відтак, звичного мовного бар’єру швидко уникнути не вдасться, а проблемою може стати кваліфікація – в одних вона буде достатньо високою, щоб працювати в промисловості на будівництвах, а в інших недостатньою або такою, що буде вимагати часу на пристосування. Економісти повідомляють, що на ринку буде навіть 300 тисяч робочих місць для біженців. «Поживемо – побачимо».

 

Українці в Гожуві – це не було кохання з першого погляду, але взаємне знайомство. В подальшій перспективі, ця нова ситуація ставить нас перед серйозним випробуванням – загальна ситуація краще не стане, але госте з України буде набагато більше; більше буде місць, пільг та спільних законів. Це нагода для поставлення для себе питання, якого політики, місцеві урядовці та підприємці боялися як вогню: коли ми перестанемо бачити українців лише зі сторони дешевої робочої сили? Хіба, цей час настав, особливо що в розрахунках Кремля міграційна криза в Польщі однозначно була елементом цілого. Подібно до того, як розростаються фейкові новини у цій сфері. Спростування яких – це та сама «сизифова праця».

 

Хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Кожне речення цього фейлетону є турботою на емпатією. Не шукаю якихось недоліків, але війна і наплив біженців має й зворотну сторону як для нашого міста, так і для нас самих. Як ніколи раніше, без прикрашання та причіпок, я хочу прямо заявити: кожен з нас повинен відчути себе трохи українцем, більше, ніж коли-небудь. Навіть якщо через якийсь час нам не стане легше і початкова ейфорія мине.

Komentarze: