Мігранти в Гожуві є, але наче їх тут не було. Дивно?!

Проект Центру мігранта спільно з Воєводським управлінням завершився 31 листопада. Пункт підтримки тепер працює самостійно – ним керує Фонд інтеграції та розвитку іноземців у Польщі, без фінансування з боку воєводського управління. – Ми продовжимо утримувати центр, але тільки власними силами, оскільки не можемо собі уявити, щоб у Гожуві взагалі не лишилося місця, призначеного для допомоги мігрантам. Тому ми запрошуємо партнерів і спонсорів – багато організацій підтримують нас вже давно. Наприклад, лондонська фундація вже два роки фінансує школу плавання, літні табори та уроки катання на ковзанах для дітей біженців. Це цінна допомога, реалізована за участю Центру "Слов'янка". Ми дякуємо їм за це і заохочуємо до подальшої спільної діяльності, – зазначає Дар'я Лук'янова, керуюча Центром мігранта в Гожуві. Незабаром пункт змінить своє місце розташування – тепер він працюватиме в самому центрі міста за адресою Сікорського 8, навпроти магазину "Україночка".

 

На початку нападу Росії на Україну поляки охоче допомагали, співчували – і тут, у Гожуві, всі були разом: українці з поляками. З часом ентузіазм і солідарність згасають, а в польсько-українських відносинах все частіше з'являється напруженість і непорозуміння. 

 

Чи є ознаки того, що поляки погано ставляться до українців? – запитали ми пані Дарію. – Так. Про такі ситуації мені повідомляють і тут, у Центрі. Бувають конфлікти на роботі, в школі, в магазинах. Поляки кажуть: забагато мігрантів з України, вони займають робочі місця, вони всюди – в ресторанах, на вулиці, в трамваї, в автобусі... Є мешканці Гожува, які не хочуть бачити іноземців у місті, вони про це голосно говорять, іноді кричать, іноді нападають, – описує ситуацію.   

 

Приклад? Менше місяця тому серед білого дня в центрі міста поляк на автобусній зупинці біля бібліотеки ім. Герберта на вул. Сікорського вдарив рукою по спині одну з працівниць центру, яка розмовляла по телефону, просто через те, що вона спілкувалася українською. Він крикнув, щоб вона "забиралася геть до себе"! Ніхто не відреагував на обурливу поведінку. – Чи варто викликати поліцію? Чи це допоможе? – задається питанням наша співрозмовниця. Подібні сигнали вона отримує також зі шкіл. У Гожуві діти не завжди добре ставляться до своїх українських однолітків. Буває, що іноземні учні не хочуть, або навіть бояться йти на уроки...

 

Д. Лук'янова не хоче заздалегідь судити, чи дискримінація, жорстоке поводження з українцями в Гожуві – це поодинокі випадки, чи ширше явище. Однак вона звертає увагу на те, що в коментарях в інтернеті можна побачити певну напругу. – Звичайно, не хотілося б цього, але агресія може посилюватися і бути видимою не лише в інтернеті, але й на вулиці, в школі, на роботі. Важливо це усвідомлювати і вчасно реагувати, – підкреслює вона. 

 

Причиною напруженості може бути те, що Гожуву бракує муніципальних програм з інтеграції іноземців. Є важливі для міста заходи: "Бізнес-навігатор", бізнес-клуби, бізнес-вечори, але ніхто не запрошує на них мігрантів, які мають власний бізнес. А їх у Гожуві та регіоні тисячі. Більше того, в міській раді немає радника з питань іноземців. На думку керівництва Центру мігранта, така людина повинна бути.

 

Тим часом, ситуація сьогодні склалася так, ніби українців у Гожуві зовсім не було – нема про що казати. Люди, які керують Центром, переконані, що концертів, майстер-класів та пікніків недостатньо. Потрібно по-справжньому залучати мігрантів до життя міської громади, щоб вони відчували себе її частиною. Одним із способів може бути популяризація громадського бюджету серед іноземців. – Я ніколи не чула, щоб міська рада заохочувала мігрантів писати заяви та брати участь у голосуванні, хоча вони мають на це повне право, – зазначає наша співрозмовниця.

 

ЦЕНТР МІГРАНТА на вул. Косинерів Гдинських 54 працює з березня цього року – тут надається інформаційно-консультативна допомога і не тільки. Всебічна підтримка надається мігрантам з Гожува та околиць, які проживають тут роками. Допомога надається також біженцям, які опинилися в Любуському регіоні після початку війни в Україні, тобто після 24 лютого 2022 року. Центр мігранта орієнтований не лише на людей з України, він підтримує всіх мігрантів. Однак українці є найбільшою групою новоприбулих.

 

80-90 відсотків людей, які звертаються до Центру, є громадянами України. Ті, хто приходить до центру, отримують консультації про те, як легалізувати своє перебування, як знайти роботу, як отримати допомогу або як забезпечити навчання своїх дітей. Наразі на отримання карти тимчасового перебування доводиться чекати близько року. Мігранти легально перебувають у Республіці Польща з моменту подачі заяви на отримання такого документа. Консультанти Центру мігранта допомагають виконати всі необхідні формальності для видачі карти побиту або карти сталого побиту. Вони готують всі заяви та надсилають їх до органів влади в електронному вигляді.

 

Також у Центрі переселенці можуть звернутися за консультаціями щодо повсякденного життя в новому середовищі, в чужій країні – надається інформація про функціонування польської системи охорони здоров'я, освіти або щодо вимог до працевлаштування. Але це ще не все... Переважна більшість мігрантів – це жінки з дітьми, тому важливо, щоб після прибуття вони мали інформацію про допомогу та пільги, які їм надаються, а також про доступ до освіти. Одним з важливих питань є те, як мігрант може офіційно підтвердити інвалідність у Польщі і чи може він розраховувати на допомогу? Крім того, люди, які борються з дискримінацією, можуть також розраховувати на підтримку Центру. 

 

Співробітники Центру мігранта регулярно відповідають на питання про документи, необхідні для в'їзду в Німеччину – останнім часом виникло багато проблем і непорозумінь через посилення прикордонного контролю. У той же час, все більше людей приходять до Центру, щоб відкрити власний бізнес – у цих ситуаціях також пропонується підтримка. Іншу групу складають люди з різного роду українськими дипломами – вони хочуть використати освіту, професію та навички, отримані в своїй країні, але не знають, як їх легалізувати чи нострифікувати.

 

Більше немає місць, де можна було б отримати гуманітарну допомогу, як це було в Гожуві в перші місяці після нападу Росії на Україну – тепер мігранти організовують своє життя самостійно і власними зусиллями. Лише невелика кількість біженців має можливість жити в готелі "Мєшко". – Війна триває вже майже два роки, тому більшість біженців, які тікають з України, вже організували своє життя в нових умовах – їхня життєва ситуація в Гожуві та околицях стабілізувалася, – зазначає Д. Лук'янова. 

 

Житлові питання також відходять серед мігрантів на другий план. Останнім часом це не є такою гострою проблемою, як під час перших хвиль біженців після початку повномасштабної війни. Є ще кілька нових мігрантів, які прибули до Гожува протягом останніх днів або тижнів і не можуть дозволити собі одразу винайняти житло. Таких людей скеровують до воєводського управління, і там їм пропонують соціальну допомогу також у вигляді житла, але такі програми незабаром припинять своє існування.

 

З березня до кінця листопада Центр мігранта організував різні види допомоги для 3 000 осіб. Загалом було надано близько 6 000 рекомендацій, консультацій, порад. Ця цифра не охоплює інформацію, надану за допомогою телефонних дзвінків. Якщо порахувати контакти через телефон або соціальні мережі, то порад було б надано щонайменше вдвічі, а то й втричі більше.

 

Центр мігранта в Гожуві тісно співпрацює з місцевими управліннями та установами, щоб мати актуальну, достовірну інформацію, яка стосується іноземців. Це стосується воєводського управління, міського управління, прикордонної служби, податкової інспекції та інших. Кілька тижнів тому Центр спільно з податковою інспекцією та прикордонною службою підготував інформаційну зустріч для мігрантів на тему самозайнятості та незадекларованої діяльності. Це корисний, практичний тренінг з даними, яких немає в Інтернеті.

 

До Центру мігранта в Гожуві найчастіше звертаються жінки з дітьми – понад 50 відсотків тих, хто потребує допомоги. Переважно це жінки зі східної частини України, де зараз триває російська окупація – з Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Біженців зі Львова, наприклад, набагато менше – на початку війни людей із Західної України було значно більше. Переважна більшість вже повернулася. – У Гожуві та околицях залишилися люди, яким нікуди або ні з чим повертатися – їхні будинки зруйновані внаслідок війни, або ж будинки є, але територія окупована росіянами, – пояснює Д. Лук'янова.

 

Окрім жінок з дітьми, до Центру приходять старші люди, а також чоловіки, які мають право на виїзд з України. Це батьки з трьома і більше дітьми на утриманні – в такій ситуації вони можуть виїхати з країни разом зі своєю сім'єю. Те ж саме стосується і тих, хто доглядає за людьми з інвалідністю або самі ними являються.

 

Після майже 10 місяців роботи Центру мігранта очевидно, що пріоритети іноземців змінюються. Якщо в березні, на початку його діяльності, люди потребували психологічної, гуманітарної та побутової підтримки, то зараз вони переважно шукають інформацію та відповіді на питання: як жити і нормально функціонувати в Польщі і як знову знайти себе тут. Вони повідомляють про необхідність зміни роботи або навіть професії – намагаються пристосуватися до ситуації на ринку праці. Роздумують над тим, чи не відкрити власну справу. – Такі питання серед українців у Гожуві були найпоширенішими до початку війни – потім вони відійшли на другий план, а зараз знову повернулися, що свідчить про певну нормалізацію ситуації, – підсумовує Д. Лук'янова.

Komentarze: